Щука належить до найбільших риб однойменного сімейства. Хоч вона й хижа, проте напрочуд красива, сильна, кмітлива, до того ж і смачна. В ряді водоймищ щука досягає двометрової довжини і 50-кілограмової ваги. Вона має видовжене, стрілоподібне, майже циліндричне тіло з довгою, подібною на крокодилячу, головою, великим ротом. Розміщений далеко позаду спинний плавник відрізняє її від усіх інших прісноводних риб. Плавники грудей і живота жовто-червоні. Далеко вперед виступають її обидві щелепи (нижня довша верхньої). іклоподібними і ротопо рожнинними зубами щука лише хапає і утримує, але не пережовує здобич, яку тут же ковтає. Очі цієї риби, які знаходяться на верхній частині голови, дуже рухливі. Завдяки цьому вона, не повертаючи голови, може оглядати широкий простір. Луска щуки дрібна, гладенька, спина темна, боки сірі чи сірувато-зелені з жовтуватими плямками і смужками, білуватий живіт — в сіруватих цяточках.
Щука нереститься на мілкій стоячій воді чи на слабкій течії, при її температурі 5 - 13 градусів тепла, на твердому дні, покритому невеличкими заростями минулорічної, а іноді і нової трав'янистої рослинності, на місцях, всіяних старими листям, гілками, стеблами. Залежно від своїх розмірів самка може виділяти від тисячі до 200 тисяч ікринок. Статево дозріває у віці 3-4 роки. Щука росте швидко і, на думку вчених-іхтіологів, живе не одну сотню літ.
Щука — риба поширена. На Волині вона водиться в річках, озерах, водосховищах, ставках, ровах і навіть у деяких болотах. Надає перевагу мілким місцям (хоча більша за розмірами часто виходить і на глибини), зарослим різними рослинами, в тіні навислих над водою дерев і кущів, серед коряг. Здебільшого веде осілий спосіб життя. Часто стоїть на одному місці, чатуючи на свою жертву. При появі здобичі вона миттю кидається на неї, інколи роблячи навіть стрімкі стрибки, після чого знову повертається на старе місце. В жовтні - листопаді щука покидає береги і йде на глибокі води, куди, до речі, підходить і інша риба, якою хижачка харчується. Весною, ще навіть під льодом, вона мігрує до місць, придатних для нересту.
Коли ж щука клює? Весною вона добре бере майже цілий день, за винятком полудня і середини ночі; влітку — тільки вранці, увечері, може й серед ночі; восени і взимку — серед дня. За спостереженнями досвідчених рибалок, щука виявляє найбільшу активність в останню чверть місяця І при появі молодого місяця, її кращому кльову сприяють західний і південний вітри. Щуку ловлять різноманітними снастями, зокрема, спеціально оснащеними поплавочними і проводочними вудочками, спінінгами, донками, «кругами», на «доріжку», жерлицями. Діаметр жилки 0,3 - 0,5 міліметра, № гачків — 8 - 12. Використовуйте особливо міцні, гострі, спарені, розсувні, пружинні гачки, добре добирайте якірці.
Взимку щука успішно ловиться на жерлиці. Найпростішою з них є метрова палиця, до середини якої прив'язується жилка з грузилом і гачком. Після того, як причепите живця {зимою для цього згодиться й колючий окунь), пустіть його «погуляти» під кригу, а палицю витягніть і покладіть за 2 -3 метри від лунки. Вполювавши живця, щука тягне його вбік. Відтак повзе, тарабанячи по кризі, й палиця, аж поки вона не впреться в лунку. Тоді й тягніть здобич. Тепер детальніше про живця. За нього слід брати різну дрібну живу рибу, насамперед ту, якої е найбільше в облюбованому водоймищі, тобто годуватися якою щука вже звикла. Влітку вона жадібно бере і на линяючого рака, а весною — і на черв'яків як і великих (виповзків), так і на дрібних, гнойових. Хижачка кидається й на штучні наживки (вдало підібрана блешня, штучні рибки і мухи). Скажімо, ранньою весною, тільки трохи потеплішає, щука чигає на мілководді і успішно ловиться спінінгом з блешнею. Якщо річка невелика краще застосовувати обертову блешню, трійничок якої замаскований червоними шерстинками. На невеличких водоймах підходить і важка коливальна приманка.
Треба урізноманітнювати й способи насаджування живця. Найпоширеніший з них для негайної підсічки щуки полягає в тому, що під спинний плавник просовується один з гачків потрійного якірочка, внаслідок чого два інших гачки прилягають до спинки живця. Бажаний ефект можна одержати при насаджуванні гачка так, щоб якірець висів біля живота риби. Практикуйте пронизувати живця через рот до верхнього плавника, а також через рот і задній прохід і т. д. Для прив'язування гачків використовуйте надійні повідки (13 - 18 сантиметрів), для крупних риб — 20 - 35 сантиметрів, передусім, мідні, шовкові, обвиті тоненькою міддю. Одне слово, в залежності від пори року, місця ловлі (на мілині, глибині, на течії, в стоячій воді, під льодом) рибалка повинен добирати відповідні снасті та живці. Щука клює з розгону, викриває себе різким, сильним поштовхом. Спіймати її — неабияка радість для рибалки. Нехай же ця радість приходить до вас якнайчастіше!
ОКУНЬ
Окунь — риба однойменного сімейства. Належить до найпоширеніших хижих мешканців прісних водоймищ. На Волині він зустрічається майже в усіх озерах, річках, багатьох ставках. За структурою своєї «будови» окунь чітко відрізняється від багатьох риб. Тулуб у нього широкий, горбуватий, покритий колючою лускою, спина темно-зелена, боки зеленувато-жовті, перетнуті 5 - 9 вертикальними темними смугами, живіт жовтий. Усі плавники червоні. В роті — дрібні зуби. Очі оранжеві. На думку видатного російського знавця природи і іхтіології Л. П. Сабанєєва (1844—1898), окунь майже ніколи не виростає більшим 54 сантиметрів, а товщина його спини досягає 18, висота 27 сантиметрів, вага — 4-5 кілограмів.
Нерестяться окуні ранньою весною на місцях без течій, там, де вони мають біля чого тертися і тим самим сприяти швидшому витіканню ікри і молочка (старі, поломані очеретини, залишки стебел та іншої рослинності, коряги). Плодючість самки від 12 тисяч до 200 тисяч Ікринок. Статева зрілість малого окуня наступає на 3 — 4, великого — на 4 - 5 році життя. Окунь не має у водоймищі якоїсь, так би мовили, відокремленої екологічної ніші. Все його життя—це безустанна, жорстока боротьба за виживання. Він всюдисущий. Проте характерні стоянки і особливості поведінки цей хижак має теж. Це — протоки, що з'єднують озера, віддалені від берега, підводні підвищення, коряги, старі пні, ділянки заростей, «блюдця» між ними, піщані покати в глибину.
Кожний, хто бував на Світязькому озері, не міг не помітити, як на мілині косяки дрібних окунців буквально кружляють біля ніг купальників. У річках окунів слід шукати в заводях, затоках, ямах. Великі екземпляри сновигають у глибинах, розшукують здобич в закавулках. Скрізь і завжди окунь веде денний спосіб життя, після заходу сонця ховається в сховище, де перебуває до світанку, не споживаючи ніякого харчу. На полювання окуні виходять вранці. В жаркий сонячний день знову вони збираються в зграї і ховаються в тінисті місця, в густій траві, під лепехою чи біля обривистого берега. Плаває окунь здебільшого на висоті 4 — 18 сантиметрів від дна, хоча з часом може підніматися вище І навіть на поверхню. Головний продукт окуня — дрібна риба. Ловити окуня легко й захоплююче майже цілий рік, за винятком середини зими. Будучи рибою біологічно агресивною, він хапає наживку безцеремонне, сміливо, жадібно.
Що ж до наживки, то окунь добре ласує живцем, гнойовим черв'ячком, раковими шийками, восени і взимку добре бере на штучну металеву рибку — блешню. Колись теплим тихим літнім надвечір'ям, ловлячи окуня на озері Перемут, я здивувався його ненаситності. Використавши всі черв'ячки, почав розривати на маленькі шматочки дрібного окунця, нанизував по одній дольці, і на гачка і риба продовжувала так же блискавично клювати: ледве встигав її вивуджувати. Незважаючи на жадібність окуня, він все таки проявляє особливу кльовову активність у певні періоди, насамперед, ранньою весною, пізньою осінню, наприкінці зими, в період льодоходу, коли перші струмочки несуть під лід свіжу талу воду, збагачену киснем, а також під час сінокосу, вильоту різної комашні.
Різноманітними є способи ловлі окуня. Це — цілісна (3 - 4 метри), складна (трьох-чотирьохколінна) вудки з поплавком і без, а також донка, спінінг і т. д. Гачки № 4 - 10, товщина жилки—0,1—0,3 міліметра. Не відрізняється якоюсь хитрістю, витіюватістю покльовка окуня. Вона різка, стрімка. Здебільшого поплавець відразу ховається в глибині. В цей момент і слід підсікати, оскільки запізнення завдасть вам зайвого клопоту: окунь глибоко в себе всмоктує наживку, ковтає гачок, який доводиться виривати із шлунка, нерідко з допомогою палички. В чистих озерах з більш-менш однаковою, рівною глибиною окунів (найкраще восени) доцільно ловити й на доріжку чи рухому блешню з човна.
СУДАК
За своїми розмірами судак по суті займає перше місце в сімействі окуневих. Середня довжина тіла досягає 60-80 сантиметрів, вага — 3-5 кілограмів. Зустрічаються окремі екземпляри розміром до 130 сантиметрів, вагою до 20 кілограмів. Поширений в прісних і солонуватих водах. На Волині водиться в чистих, багатих на кисень річках і озерах. В постійно і забруднених, каламутних водах його марно шукати. Любить глибокі місця, піщане, твердо-глиняне дно, ями, коряги, корчі, каміння, обривисті береги. Судак покидає їх лише вранці і увечері, коли він піднімається на поверхню чи виходить на перекати, щоб зловити рибу, яка є основним продуктом його харчування. Ділянок, з рослинністю уникає, там може зустрічатися лише молодь.
Взимку судаки збираються в табуни, що тримаються в захаращених корчами ямах. Але в зимову «сплячку» вони не впадають, продовжують вести активний спосіб життя. -З настанням весняної повені судаки виходять до прибережних зон. Середні судаки ходять зграйками по 5 -10 штук, дуже великі - поодинці. Нерестяться в квітні—червні при температурі води 8 - 25 градусів тепла. Нерест триває довго 3 - 4 тижні (самка відкладає в середньому 122 тисячі ікринок). Статевої зрілості досягає на 3 - 5 році життя. Своєю хижацькою вдачею судак переважає окуня і майже не уступає щуці. Від інших риб свого сімейства відрізняється видовженим, злегка стиснутим по боках тілом, покритим дрібною, міцною, Із зазубреними краями лускою. Спинка — зеленувато-сіра, на боках поперечні буро-чорні смуги, живіт білий. Рот великий. Щелепи озброєні сильними іклистими зубами, між якими знаходяться дрібні. Спинні і хвостовий плавники покриті темними цяточками. М'ясо судака має високі смакові якості.
Ловлять судака на поплавочну, проводочну вудочки, донку, спінінг, круги... Товщина жилки -- 0,4-0,5 міліметра, гачки — №6.- 10. Ловити краще, як правило, на живця (маленькі плотва, піскарик, йоржик), клює й на жвавого, верткого хробачка, блешню. Кльов судака нерівномірний. Особливо він активний після нересту, вранці. Увечері й вночі йде до берега. Судак хапає приманку впевнено, жадібно, при наявності гострого гачка може підсікатися сам. Покльовка цієї риби теж різноманітна: то він слабо «грається» поплавком, а потім різко тягне його під воду, то, ледь потішившисьпоплавком, відразу його топить. Саме тоді його потрібно швидко і сильно підсікати.
Спочатку судак виявляє значний опір, втікаючи в царство Нептуна, прагнучи залягти на дні. Тому при досить міцній жилці потрібно, не мешкаючи, підтягувати рибу до берега чи човна. Згодом опір судака слабшає. Якщо ж клюнув великий судак, створюється враження, що жилка за щось зачепилась. Але й в такому випадку при вивуджуванні його у верхні шари води він втомлюється. Лише на фіналі може знову спробувати звільнитися від гачка. Проявляйте пильність і вправність.
СОМ
Сом — одна з найбільших прісноводних риб однойменного сімейства. «Большая Советская Знциклопедия» відносить його до підрозділу риб загону карпоподібних. Але до яких би родин сома не зараховували, він завжди вражає уяву риболовів.
У рибному царстві цей хижак почуває себе як лев у тропіках. У давні часи сома ловили довжиною більше п'яти метрів і вагою понад триста кілограмів. І зараз інколи в пресі з'являється Інформація, що тому чи Іншому щасливчику поталанило спіймати вусатого гіганта до 2—3 метрів. Цікаво, що Іхтіологічна фауна світу налічує понад 1200 видів сомів, більшість з яких населяє водойми Південної Азії І тропічної Африки. В територіальних водах Радянського Союзу їх зустрічається три-чотири види, в тому числі на Україні — тільки один.
Це — сом звичайний, або європейський. М'ясо сома дуже смачне І поживне, хоч за своїм виглядом він потворний, дещо огидний. У нього немає луски. Тіло голе чи покрите шипиками І пластинками. Голова велика, рот широкий, рухомий, на щелепах € зуби, має кілька пар вус. Веде нічний спосіб життя. До «меню» сома входить в основному дрібна риба, зокрема, піскарі, плотва, краснопірка... Він не проти того, щоб поласувати раками. В «чорний день» може обійтись і жабами. Має свої зони промислу за поживою. При цьому далеко не віддаляється від свого постійного житла.
Житло ж сом облюбовує в спокійних водах, які добре і швидко прогріваються, мають м'яке, мулисте дно та ще й з багаточисельними ямами, урви.щами, підводними печерами, корягами. На Волині сом зустрічається в тихих заводях, затишних згинах рік Західний Буг, Стир та деяких інших. Протягом дня сом в основному знаходиться в своєму сховищі, ї лише після заходу сонця вибирається на полювання, яке триває до ранку. Плаває сом здебільшого біля дна, жертву атакує раптовими ривками.
Нерест у сомів починається весною при температурі води + 18 - 20 градусів. Самка відкладає відносно крупну липучу ікру в примітивне гніздо з рослин, а то й просто біля очерету чи інших великих водяних рослин на глибині до півметра. Вартує ікру самець, працюючи хвостом, наче вентилятором, нагнітаючи таким чином кисень для ікринок. Через чотири дні з ікринок з'являються личинки, які через десять днів перетворюються в мальків, котрі починають самостійне життя. Через два місяці мальок уже досягає довжини 14 — 18 сантиметрів, на 3 — 4-му році — 40 - 60 сантиметрів. Це вік статевої зрілості сома. Вважають, що він може жити до 28 років. Досвідчений рибалка перед початком ловлі робить своєрідну рекогносуцировку місцевості. Тільки уважне спостереження дає змогу точно визначити зону володінь сома: характерний плескіт води і порпання. Ставити перемети, жерлиці (якщо це дозволено), донки, закидати вудочки слід біля ям, на шляхах руху хижака.
Кращий час ловлі—літо, по закінченню нересту, в теплі, місячні ночі, а також, коли накрапає невеликий дощ. Ліску добирайте товщиною не менше 0,8—1.0 міліметра, гачки №15 - ЗО. Досить різноманітною може бути наживка. Але перевагу треба надавати наживці тваринного походження. Це, зокрема, — живець з дрібної риби, гнойові черв'яки, виповзки, ракове м'ясо, коливаюча блешня, жаби, піджарена птиця, міхур «тарані» і т. д. Якщо ви ловите на поплавочну чи донну вудочку, то незамінимою насадкою є рак і ракова шийка. Сом — риба дуже сильна. Вивуджувати його на поверхню треба рівно, без поштовхів і поспішності. Втомившись, сом швидко йде за жилкою. Дрібних сомів необхідно вивуджувати сміливо.
ЯЗЬ
Язь уникає гірських, дуже швидких, холодних річок і річок і віддає перевагу глибшим річкам з досить тихою течією, також річкові ставки і проточні озера. Живе він виключно на глибині і виходить гуляти на поверхню пізно увечері і рано вранці, майже вночі. Дрібні язі, под'язіки, починають брати з кінця квітня, більші ж — в травні. Кращий час для вудіння — вечір після заходу і особливо ранній ранок. Тут вони беруть задовго до сходу сонця. З весни треба шукати язя на неглибоких місцях з досить швидкою течією і кам'янистим дном. На початок літа або в кінці травня він переходить в глибші місця і живе вже осіло; восени ж йде в найглибші ями, де зимує. Для насадки вживають черв'яків, рак, чорний хліб, комах і іноді жаб. Підгодовувати язів всього краще распарененнимі хлібними зернами з квасною гущавиною і конопляною макухою. Язів, за винятком вудіння на комахах, більше ловлять з дна на товсті волосіні і гачки середньої величини. Язь бере досить віриале і прямо тягне поплавець у воду. Підсічка повинна бути швидка і рішуча, але не дуже різка. Язь — риба сильна і на вудці ходить досить жваво. Крупних язів, при лові на тонку снасть особливо, необхідно заздалегідь виводити; потім, коли язь спливає на поверхню, його потихеньку підтягають і підсочують.
З весни язь бере більше на земляного і гнойового черв'яка; пізніше ж — з половини або кінця травня — на чорний хліб, зім'ятий кульками в лісовий горіх величиною.
Найбільш поширена і результативна лов дроту, бажано з човна, але у відповідних місцях на невеликих річках, можна і з берега. При лові користуються такою, що підгодувала. Кращий час клювання з світанку до 9 годин ранку, але з прикормом, на течії, можна ловити весь день. Насадкою служать опариш, ручейник, короїд, личинка поденки, личинка бабки. Вудіння на личинку бабки в період її вильоту короткочасно, але дуже успішно. З появою льотних комах використовують крупних нічних метеликів, коників, хлібного жучка, раз-особистих комах, що літають біля води. Також вдалий лов в проводку на розпарений горох і зерна пшениці, особливо з тією, що підгодувала: розпареними житніми сухарями, хлібними зернами, кашею висівками, які опускають на дно в дрібній сітці.
Ловлять язя — донною вудкою на черв'яка, виповзка, м'ясо раки, личинку міноги, хліб, пшоняну кашу — переважно вночі, з вечора до світанку. В середині ночі клювання зазвичай уривається. При лові донною вудкою замість тієї, що підгодувала краще заздалегідь розкидати пріваду (розсипом і в кулях з хліба, змішаного навпіл з глиною). Іноді в пріваду з хліба додають рубаних земляних черв'яків.
ЖЕРЕХ
Обычные размеры жереха – одной из самых крупных рыб в водоемах Украины - 35-50 см при весе 1,5 - 3 кг. Изредка встречаются особи длиной 70-80 см и весом 10- 12 кг. Тело жереха вытянутое, веретенообразное.
Молодые жерешата очень похожи на уклеек. Однако отличить их легко по таким признакам. У жереха более мелкая чешуя, значительно меньше глаза, а рыло более заостренное. На конце нижней челюсти есть выступ, который при закрытом рте, входит в ямку верхней челюсти. У уклейки такого 'замка' нет.
Взрослого жереха уже не спутаешь ни с кем. У него широкая (равна половине высоты тела) синевато-серая спина; бока - голубоватые; брюхо - белое. Спинной и хвостовой" плавники - серые с голубым отливом; остальные - светло-серые с красноватым оттенком; глаза - желтые с зеленой полоской в верхней части.
Водится жерех только в реках. Непроточных озер и стариц избегает. Предпочитает держаться на течении ниже порогов, вблизи широких перекатов, устьев рек, в протоках между островами - словом, там, где табунится всякая рыбья мелочь, являющаяся основной его пищей.
Половой зрелости достигает в 3-5 лет при длине около 30 см. Нерестится в апреле-мае при температуре воды 9-10° С. Икру откладывает на слабом течении на песчано-гравийное дно.
Молодь жереха питается небольшими рачками, донными беспозвоночными, насекомыми, поедает личинок других рыб. Взрослый жерех - типичный хищник. В его рационе - уклейки, верховки, пескари, другая неширокая рыба.
За свою манеру охотиться за добычей жерех (прожора) получил несколько дополнительных оригинальных названий. Наиболее известное 'шереспёр'. Спинной и хвостовой плавники (перья) жереха очень твердые и широкие. Но выныривая из воды, он их еще больше расширяет, за что и получил второе название. Прозвища 'конь' и 'хват' даны ему за то, что он бойко носится по водоему, быстро влетает в середину рыбьей стаи, ударом хвоста оглушает несколько рыбок, а затем беззубым ртом подбирает (хватает) их и заглатывает.
По природе своей жерех - рыба оседлая, больших миграций не совершает. Однако на протяжении года места его обитания меняются. Зимует он в глубоких ямах со слабым течением (иногда без течения) и в это время не кормится. Весной, после нереста, 3-4 недели отдыхает, выбрав для стоянок среднюю глубину и умеренное течение. После этого поднимается в верхние слои воды и начинает жировать. Летом его излюбленные места - неглубокие пороги и перекаты. У порогов иногда стоит перед самым сливом; на перекатах - вблизи основной струи, где течение начинает терять скорость. Изредка, в погожие дни, выходит на тихие воды плесов.
Самым подходящим орудием для ловли жереха является спиннинг. Используются как искусственные приманки (блесны), так и мертвые рыбки. Лучшими из блесен считаются вращающиеся.
Существуют два наиболее распространенных приема ловли жереха спиннингом: на основных стоянках и на всплеск.
При выходе к порогу, перекату или к протоке между островами определяют примерную зону, где держатся жерехи, и начинают ее облавливать, забрасывая приманку выше по течению. Сначала облавливают ближний участок, затем дальность забросов увеличивают, а направление их меняют, спускаясь по течению. Летом приманку проводят в верхних слоях воды. Осенью, когда жерех скатывается в ямы, приманку держат ближе ко дну.
Технология ловли на всплеск несколько иная. Наблюдая за поверхностью водоема, рыболов ждет, когда 'ударит' жерех. В тот же миг он посылает к месту всплеска приманку. Но делает это так, чтобы она несколько перелетела волновой круг, оставленный хвостом жереха, а при подмотке прошла по середине этого круга. Неплохо также по всплескам определить направление дальнейшего движения хищника, чтобы приманку класть на его пути.
Блесну жерех хватает резко, так что на удилище ощущается короткий удар. С подсечкой и подмоткой медлить не следует. На воздухе жерех быстро цепенеет.
Добычливой бывает ловля жереха и на живцовую снасть. В качестве насадки лучше всего использовать уклеек и пескарей. Летом живца надо держать в верхних слоях воды, осенью - ближе ко дну.
С появлением насекомых жереха можно поймать и нахлыстом. Но этой снастью целесообразнее пользоваться в небольших заросших травой речках, используя в качестве насадок жуков и крупных кузнечиков.
